Надвечір'я

-        Стій! - зненацька гаркнув Ротвейлер.

Гепард, який почав підійматися сходинками нагору, застиг на місці. Запанувала цілковита тиша.

Заєць навіть розправив плечі і з цікавістю дивився, що далі буде. Сорока і Галка теж завмерли, очікуючи на якусь сенсацію.

-      Пане Гепарде, - Ротвейлер неспішно карбував слова, - поясніть, будь ласка, чому коли Ви вчора перетинали кордон, то не задекларували на митниці золоту статуетку, як дорогоцінну річ? Я це щойно уточнив у прикордонників!

-      Дуже просто, - нервово розсміявся Чита, - бо вона не золота! Це звичайнісінькій сувенір із позолоти!

-      Як?! Ти ж казав, що вона золота! – аж скрикнув Лев і вже в свою чергу розсміявся, - Отак друзяка! Чого ж я тоді, як скажений, гнався за Вовком і Лисицею?!

-      Пане Леве, Ви не даремно переслідували Вовка і Лисицю, - вів далі Ротвейлер, - у них таки була, справді, золота статуетка, але це зовсім інша статуетка, не та, що Вам подарував Гепард! Цю іншу статуетку Гепард Чита вчора незаконно ввіз до Чарівного лісу контрабандою і передав її сам сьогодні зранку Вовку і Лисиці, щоб вони доставили її пану Кабанцю, за яку той заплатив великі гроші! Вовка і Лисицю спіймали на гарячому, коли вони намагалися передати йому статуетку!

Гепард заричав і з неймовірною швидкістю побіг вгору по сходинках.

-      Фас! – скомандував Ротвейлер, Вівчаренко стрімголов кинувся за ним.

«Максимальна швидкість гепарда сягає приблизно 100–120 км/год на коротких дистанціях, що можна порівняти зі швидкістю автомобіля на шосе», - промайнула в голові у лейтенанта чергова цитата з академічного підручника.

Але на цей раз перегонів не вийшло. Гепард захлопнув за собою двері до підвалу і було чутно, що він зачинив їх на ключ.

-      Левусику, ти знову забув ключі у замку? – лагідно спитала Левичка.

-      Схоже, що так, - розгублено відповів Лев.

-      Нічого, - відповів Ротвейлер, - у нас є ще один вихід – люк до кімнати Зайця! Лейтенанте, проліз крізь люк і відкрий нам двері!

-      Але ж Гепард втече! – відповів Вівчаренко.

-      Не втече, я зараз викликаю спецназ! – не розгубився Ротвейлер і зателефонував за спеціальним номером.

-      Все, за хвилину його затримають! – повідомив він, коли поклав слухавку, - До мене надійшов рапорт з Інтер-лапу, що в Хі-хіндії у старовинному музеї викрали  золоту статуетку танцюючої корівки. Підозра пала на Гепарда Читу, якого і раніше підозрювали у контрабанді, і його оголосили в розшук.

-      Оце так! - розгублено вигукнув Лев, - аж не віриться! І це мій старий друг!

-      Ви знали його в дитинстві. За цей час він значно змінився! – прокоментував Ротвейлер.

-      Ой, пане інспекторе, можна пару фото для нашого журналу! - затараторили Сорока і Галка. – Ви герой дня!

Ротвейлер гордовито випростався, задоволено посміхаючись.

Тим часом Вівчаренко відкрив двері, і всі нарешті вийшли з підвалу.

У небі весело сяяло сонечко!

Понад стріхою будинку родини Левів кружляв Лелека, звичайний собі лелека із родини лелекових.

-      Ой, здається, лелеки у нас звили гніздо! - радісно скрикнула Левичка, - це так чудово!

-  Так, - посміхнувся Лев, - у Чарівному лісі, як завжди мир та злагода!

Спека вже трохи спала, і день почав хилитися до вечора.

А день сьогодні і, справді, чудовий, найкращий з липневих днів!