Липневий ранок

Чудовий липневий ранок. Пан Лев мляво позіхнув, приємно потягуючись. А вчора був не менш чудовий липневий вечір. Все йде саме так, як і має йти у Чарівному лісі на Поліссі.

Вчора до пана Лева приїхав у гості його давній друг пан Гепард Чита, і вони чудово поспілкувалися ввечері, згадавши веселі дитячі роки, як вони гралися разом.

Зітхнувши від напливу спогадів, пан Лев повернувся з веранди у залу й раптом скам'янів. Її не було! Золотої статуетки танцюючої корівки, яку Левові привіз Чита у подарунок із своєї далекої подорожі до Хі-хіндії, і яку поставили вчора у серванті на найкращому місці. Як же так, де вона зникла? Невже нас обікрали?! Ой, як не зручно перед моїм другом Читою! Треба було її надійно заховати, але ж Левичка захотіла, щоб всі могли бачити таку красу, і Лев погодився з коханою дружиною, бо, здавалося, що в будинку і так цілком безпечно!  

Лев поспішив на кухню, де, як завжди, поралася Курка, прибиральниця й куховарка в їхньому домі.

- Доброго ранку, пане Леве! - побачивши його, ввічливо привіталася Курка, - Як Вам спалося?

- Доброго, - відповів Лев.

- Щось сталося? - поцікавилася Курка, дивлячись на його занепокоєне і трохи розгублене обличчя. А про себе вона подумала: «Може, він вже голодний? Невже я запізнилася з приготуванням сніданку?»

- Та от і сам не знаю, - Лев почухав потилицю. - Ви прибирали сьогодні у великому залі? Не бачили золотої статуетки у серванті?

- Ні, пане Леве, не бачила.

- Гм... Здається, хтось викрав у мене одну дуже цінну річ, подарунок мого друга Гепарда.

- Ось як, - Курка теж захвилювалася і аж закудкудахкала, - Ой, тут зранку приходили ці жебраки Вовк і Лисиця, вони дуже просили дати їм хоч якісь кісточки, що залишаться від приготування Вам блюда на сніданок, і я дала їм трохи. І поки я їм вибирала гірші, Лисиця ненадовго десь зникла, хоча Вовк і стояв поруч. Невже це вона?

«Ось воно! - хвилюючись, подумав Лев. - Якщо хто і міг викрасти статуетку, то тільки такі   пропащі   негідники,   як   вони! Це вони, без сумніву! Потрібно діяти, і як можна швидше!»           

Лев стрімголов вилетів із кімнати і поспішив до гаража по свій новенький велосипед. За п'ять хвилин він дістався напіврозваленої халабуди Лисиці й Вовка.

Але тут його чекало розчарування: від злодіїв вже не залишилося і сліду.

«Тільки б встигнути! Тільки б встигнути! Вони не повинні втекти далеко», - кружляли в голові у Лева сполохані думки. Він виїхав на автостраду і наліг на педалі.

У запалі погоні Лев обігнав по дорозі стареньке пихкаюче авто Крота, новенький BMW пана Їжачка, а також Вовка і Лисицю, що сиділи собі край шосе і обсмоктували кісточки, що їм дала Курка.

- Що це було? - здивувався Вовк, для якого Лев промчався занадто швидко, щоб щось розгледіти.

- Щоб це не було, але задля цього не варто відволікатись від смачного сніданку! - прицмокнула Лисиця, і Вовк охоче з нею погодився, але про всяк випадок запахнув мішок, в якому щось блиснуло.

Лев їх навіть не помітив і шкварив собі далі, розвинувши небувалу в історії велосипедного спорту швидкість. Однак вже через півгодини, на 50-му кілометрі від рідної оселі, Лев відчув перші ознаки втоми, на 100-му дещо уповільнив темп. На цей час майже всі мешканці Чарівного лісу з хвилюванням спостерігали за дивовижним марафоном, який вже давно транслювався кмітливими журналістами по телебаченню. Божевільна наполегливість Лева в його прагненні встановити новий рекорд літньої Олімпіади вразила всіх.

- Мамо, мамо, наш тато найкращий! - радісно вигукнуло левенятко Левчик.

 -  Левусик себе зовсім не береже, - занепокоєно сказала Левичка, - Як можна в таку спеку стільки часу перебувати на сонці, і ще й без капелюха!

- Пані Левице, а у Вашого чоловіка є документи для перетину кордону? - спитав слідчий національної поліції пан Ротвейлер (поліцію викликали відразу, як з' ясували зникнення статуетки).          

- А чому Ви про це питаєте? Він же не збирається перетинати кордон, - розгублено відповіла Левичка.

- Не знаю, не знаю, - Ротвейлер   спокійно слідкував       за  подіями    на екрані, подумки обмірковуючи ситуацію, що склалася.

«Можливо, це такий хитрий хід, щоб під виглядом спортивних змагань втекти за кордон? Може, у Лева немає необхідного дозволу, щоб виїхати законним шляхом? А потім виїде його дружина і синок, для яких не потрібно спеціальних дозволів, і вони емігрують кудись, наприклад у Саванну, де у Левів, здається, є родичі?», - думав Ротвейлер.

Якийсь особливо настирливий журналіст порівнявся поруч із велосипедом Лева на «Феррарі» і спробував взяти інтерв'ю.

Журналіст: «Прошу декілька слів для каналу  GAV. Подолати світовий рекорд вже давно було Вашою мрією?»

Лев: «Я спішу».                                 

Журналіст: «Так-так, звичайно, але, будь ласка, ще одне питання: серед глядачів є також Ваші друзі й родичі; їх безсумнівно цікавить, як Ви себе почуваєте?»

Лев: «Це не так важливо. Головне встигнути».

Машина журналіста невдало обійшла поворот і відстала. Поліція пленталася позаду, але Лев чув сирени і можна було б зійти з дистанції та передати поліцейським переслідування Вовка й Лисиці, проте відчуття власного обов'язку не дозволяло йому це зробити. Обличчя Лева було сповнене мужності і рішучості.

«Міцний горішок, - думав, дивлячись на нього, інспектор. - Але нічого, стара нишпорка Ротвейлер і не таких розколював».

Він подивився довкола. Всі причетні до цієї справи зібралися в одній великій залі в будинку Лева: Гепард Чита,  який чи то від спеки чи то від хвилювання час від часу витирав спітніле обличчя хустинкою; велична і загадкова пані Левичка, малий Левчик, що щиро вболівав за свого батька-рекордсмена; заклопотана Курка, що час від часу заходила з кухні і тільки стурбовано хитала головою; Заєць, домашній вчитель Левчика, який сидів собі у кріслі і виявляв інтерес до всього, що відбувається, лише з ввічливості, а також його маленька донечка Лапка, симпатичне дівча, хіба що трохи неохайне і в якомусь старенькому сарафанчику. Вона взагалі забилася у куточок і, не звертаючи ні на кого уваги, гойдала на руках лялечку, загорнуту у простирадло, мов дитинку.

До кімнати жваво зайшов молодший лейтенант Вівчаренко. Нещодавно після поліцейської академії: енергійний, підтягнутий і молодцювато-дурнуватий на вигляд.

- Шефе, - гаркнув він, - я знайшов сліди!

- Які ще сліди? - зітхнув інспектор.

- Сліди злочинця! Надворі під вікнами!

 Ротвейлер неохоче  відірвався  від  телевізора,  якраз  показували його улюблену рекламу собачого корму, але вимушений бути піти з лейтенантом.

- Ось, погляньте на цю клумбу, шефе!

Вони стояли під вікном зали. Клумба, на яку вказував лейтенант, була геть витоптаною, здавалося, що по ній пробігло стадо слонів.

- Викликати експертів? - за хвилину озвався знову Вівчаренко.

- Думаю, їм тут нічого робити. Схоже на те, що тут хтось просто грав у футбол.

- О, шефе, а як Ви це з'ясували? З допомогою детективного методу?

- Та ні, лейтенанте, просто он, бачиш, здутий м'яч валяється.

- А так, точно, шефе! – почухав потилицю Вівчаренко.

- Блохи? – спитав у нього Ротвейлер зі співчуттям.

-  Та ні, просто звичка, - сконфузився Вівчаренко.

Коли вони повернулися назад до зали, Ротвейлер знайшов поглядом Левчика і підізвав його знаком до себе. Той зніяковіло підійшов.

- Хлопчику, а ну, скажи, з яким рахунком наше «Полісся» виграло вчора у «Саванни»? Очі у левенятки враз засвітилися.

- Два один! -радісно відповів він, - і обидва голи забив Пуссі!

- Молодець, - похвалив інспектор, - а тепер скажи, хто витоптав мамину клумбу з квітами?

- Ой, - Левчик швидко опустив очі і навіть став менше, наче хотів кудись сховатись.

- Все гаразд, - Ротвейлер легенько поплескав його по потилиці, - це буде нашої таємницею слідства. Мамі не скажемо.

Тим часом геть виснажений Лев вже ледве крутив педалі. Тим не менше він впевнено наближався до кордону Чарівного лісу.

«Невже йому вдасться втекти до Саванни? Його мають спинити прикордонники!» - міркував інспектор.

Лев зупинився на самому кордоні. На ногах він ледь тримався і присів просто край дороги.

Відразу ж з' явилися журналісти, фотографували його і просили автограф. Лев розгублено посміхався і втомлено відмахувався від настирливих репортерів.

- Так, наш герой падає з ніг, але світовий рекорд встановлено з небувалим відривом! - збуджено викрикував якийсь журналіст.

- З цієї хвилини його ім'я навіки занесене в історію! - підхопив другий і підніс мікрофон прямо до носа Лева, - пане Леве, Ви плануєте брати участь у наступних Олімпійських іграх?

Лев тільки махнув лапою і сів у машину, яку йому ввічливо запропонували люди у військовій формі (певно, прикордонники).

- О, який він все-таки молодець! Я завжди вважала, що в мене надзвичайний чоловік! - гордовито вигукнула Левичка.

- Мені прикро Вам це казати, але пана Лева мають затримати за незаконне намагання перетнути кордон, - констатував Ротвейлер.

- Чому? Він же не намагався щось перетинати! Він просто брав участь у велозмаганнях!

Інспектор тільки хмикнув.

- Пане Ротвейлере, Ви ж знаєте, що він не винен! - благала далі Левичка.

Але інспектор мовчав. Тут Левичці раптом спало дещо на думку і очі в неї засвітилися лукавими вогниками.

- До речі, пане інспекторе, ми були б раді Вас запросити на святковий обід з приводу рекорду нашого Лева, а на обід у нас сьогодні бараняча нога.

- Дякую, із задоволенням, - Ротвейлер аж прицмокнув мимоволі.

Заєць відмовився, пославшись на те, що він веган, і вони пішли до обідньої зали разом із Гепардом та Вівчаренком.