Вітаю, колеги по перу та майбутні читачі!
Ми з вами опинилися на платформі Neolit: зареєструвалися, створили профілі, обрали жанри й почали з’ясовувати, де тут що натискати. Перший неоліт запускався значно довше — без технічної підтримки, інструкції та кнопки «Увійти через Google».
Тож вітаю в періоді неоліту.
Почався він приблизно десять–дванадцять тисяч років тому, причому в різних регіонах у різний час. Не було одного понеділка, коли адміністрація оголосила:
— Стару кам’яну добу завершено. Оновіть знаряддя та перезапустіть поселення.
Люди поступово осідали, приручали тварин, вирощували рослини й будували постійні житла. Можливо, все почалося з людини, яка подивилася на важкі пожитки та родича, котрий знову питав, чи далеко ще йти, і сказала:
— Усе. Живемо тут.
Археологи не знайшли протоколу тих зборів, тому ця версія поки тримається.
Назву «неоліт» період отримав лише 1865 року завдяки британському археологу Джону Лаббоку. Тобто неоліт устиг початися, розвинутися, закінчитися й пролежати під землею кілька тисячоліть, перш ніж дізнався, як його звати. З людьми таке теж трапляється, особливо якщо батьки довго сперечалися.
Книжок, письма та редакторів тоді ще не існувало. Не було й коментарів у месенджерах і на платформах. Перші автори працювали усно, а їхні твори зберігалися в головах слухачів.
Система мала певні недоліки. Забув середину — з’явилася нова сюжетна лінія. Забув кінець — буде продовження. Забув половину персонажів — твір став камерним. Не пам’ятаєш нічого — оголошуєш історію давньою легендою, яку кожен має зрозуміти самостійно.
Авторського права також не було. Вдалу історію переказували в сусідньому поселенні, змінювали імена й додавали собі хоробрішу роль. Плагіат визначався просто: якщо до тебе прийшов автор із кам’яною сокирою, збіг сюжету виявився недостатньо випадковим.
Письмо з’явилося лише через кілька тисячоліть. Найдавніші записи містили не героїчні легенди чи любовну лірику, а господарські підрахунки. Людство ще не навчилося записувати романи, але вже зрозуміло, що без бухгалтерії цивілізація довго не протримається.
У поселеннях виник розподіл праці. Один полював, другий виготовляв знаряддя, третій доглядав тварин, а четвертий стояв із поважним обличчям і пояснював першим трьом, як підвищити продуктивність. Тож, передаємо привіт неолітичним менеджерам і дякуємо їм за традицію керувати роботою, не відволікаючись на саму роботу.
Історики не мають доказів існування четвертого. Подальший розвиток людства має.
Сторінок профілю також не було. Щоб розповісти про себе, вистачало імені, кількох шрамів і сусіда, який пам’ятав, як ти торік тікав від кабана. Аватар висікали в камені: оновлювався повільно, зате ніхто не скаржився на надмірну обробку фотографії.
Рекомендаційні алгоритми працювали простіше. Популярним ставав той автор, біля якого збиралося більше слухачів. Якщо вони розходилися, він додавав чудовисько. Не допомогло — погоню. Якщо й після погоні ніхто не повернувся, доводилося припустити, що проблема все-таки не в аудиторії.
Можливо, саме тому назва Neolit так добре пасує літературній платформі. Тут автори також збираються в одному місці, приносять історії, знайомляться, сперечаються й показують одне одному чернетки. Кам’яні сокири правилами прямо не заборонені, але в коментарях краще користуватися словами.
У нас уже є профілі, жанри, редактор і кнопка «Опублікувати». Отже, порівняно з першим неолітом запуск відбувся успішно.
Залишилося створити власні легенди.
