Люди честі

- Мілорде, термінове повідомлення про напад. 

Ця фраза надто часто лунала останнім часом, куди частіше, ніж хотілося. 

Але те, що його повідомили по каналу зв’язку для екстрених, термінових випадків, у час, який він виділив для себе, могло свідчити тільки про одне: це було щось дійсно важливе.

- Любий? - дівчина по той бік екрану занепокоєно, стривожено випрямилася.

Оберон натиснув кнопку інтеркому й коротко відповів.

- Зараз буду в БІЦ, - після чого повернувся до екрану. - Сонечко, мушу бігти. Поцілуй дітлахів за мене!

- Будь обережним! - вигукнула вона. - Люблю тебе!

- І я тебе люблю!

Настільки швидко, наскільки дозволяла невагомість та магнітні захвати взуття, він поспішав до бойового інформаційного центру флагмана. Варто було броньованим дверям, що вели всередину цитаделі, відчинитися, а йому - переступити поріг, як черговий вигукнув:

- Командир на палубі!

Амфітеатр сферичного приміщення зустрічав напівмороком приглушеного денного світла, робочим гомоном операторів та начальників служб на бойових постах та атмосферою постійної імітації бурхливої діяльності.

- Вільно, - лорд-адмірал віддав військове вітання й сів у крісло. - БЧ-4, доповідь по заклику про допомогу.

- Сигнал про напад отримано зі столичного поселення планети Геара-Чотири відкритими каналами СтелларНету, - швидко, чітко доповіла операторка систем зв’язку. - Призов на допомогу. Номінально входить в зону експансії Коаліції, але де-факто контролюється корпорацією “Сінцзи Міхан” і є одним з кінцевих відгалуджень їх “Сонячного шляху”.  

На центральному голопроекторі з’явилася карта системи, що плавно, але досить швидко вивела зображення сфери Геари-4 та її орбітальної станції.

- Наразі чисельність та афіліація нападників невідома, триває бій. Вся статистичниа та аналітична інформація є в звіті. Доповідь завершила.

Звичайно, більшу частину інформації в звіті він знав, аж до чисельності, типів та назв суден, які “корпи” тримали на захисті орбіти та прізвищ заступників заступників місцевої керівної еліти, а також їх дружин та коханок.

- Конфіданте Салю, - немов у порожнечу, кудись у безодню космосу сказав адмірал.

- Я, - висока, худорлява постать блідого, чорнявого адьютанта немов виросла з тіні поруч.

- Прискорь приготування та проконтролюй процес, будь ласка, - тихо мовив Оберон. 

- Наш план? - в тон йому перепитав Салю.

- Доведеться його скоригувати, але цей форс-мажор навіть грає нам на руку.

На тактичній мапі з’явилися позначки кораблів, герби благородних Домів, що пішли за ним та прізвища їх капітанів, що вели судна в бій. 

Флот перестроювався у бойовий порядок та готувався до варп-стрибка.

. . .

“Кочівник” на повному ходу мчав на призов по допомогу, розтинаючи тканину реальності, тоді як капітан, командири підрозділів та рейнджери зібралися на брифінг.

- Панове рейнджери, Військово-космічні Сили Коаліції та представники Служби Безпеки корпорації “Сінцзи Міхан” мають для нас завдання, - пролунав з динаміків чіткий жіночий голос, ледь спотворений статикою. - Ми маємо деблокувати атаковану метрополію на планеті Геара-Чотири і пересвідчитись у безпеці керівного та науково-дослідницького персоналу…

Похмурі, майже сірі обличчя рейнджерів оперативно-тактичної групи “Кочівник” були такими навіть не через те, що їх висмикнули з заслуженого відпочинку, і не через ті крихти оперативної інформації, яку їм переказувала місс Блейк. 

Ромео майже рефлекторно поправив патч на наплічнику тактичного скафандра - пошарпаний, тріснутий від часу ПВХ-шеврон з виведеними на ньому літерами: “RANGER”. Від пустотних абордажів до вистежування піратів у незайманих джунглях, від порятунку заручників до посередництва у конфліктах між двома колоніям, консультативної та охоронної діяльності, рейнджери стали біля витоків Закону та Порядку в Новому Світі з часів Першої Експансії, перших заснованих поселень піссля того, як Брама Мегаліту затихла назавжди.

Нині ж, вони впали до рівня приватної військової компанії.

Звичайно, дехто з оперативників, особливо молодшого віку, неабияк хизувалися, з гордістю іменуючи організацією “найстарішим та найславетнішим збіговиськом найманців”, але за цим шевроном стояла куди старіша історія, набагато сакральніша…

Блейк не розуміла цього. Та і чи треба було їй? “Менеджер”, “хендлер”, “агент”, “фіксер” - кожен називав її по-різному, але все зводилось до очевидного всім факту: вона вміла вирішувати проблеми, як своїх партнерів, так і замовників, хай навіть і досить жорстко. Звичайно, великим питанням було, чи дійсно це “вона”, адже ніхто і ніколи не бачив їх патрона вживу, але, з часів її першого контакту з Агатою п’ять років тому, їх рахунки ніколи не були порожніми. Планетарні губернатори, директори корпоративних філій - місс Блейк вміла знаходити “жирних” клієнтів та набивати ціну їх послугам.

Тільки гроші не приносили задоволення та спокою.

З захисників слабких та знедолених, рятівників, волонтерів, вони перетворилися на глорифікованих найманців.

Ромео зустрівся поглядом з Агатою - капітанкою “Кочівника” - й ледь помітно кивнув головою. Та дівчина лиш відвела очі в сторону - явно не той час та настрій для загравань та флірту.

Особливо, коли Блейк показала їм тактичну карту орбіти планети та червоні маркери десятків бойових кораблів нападників навколо неї.

. . .

Карабін легенько штовхнув його в плече віддачею пострілу. Бронебійна куля вилетіла в спалаху іонізованих часток пороху й філігранно вибила оператора силової броні, що затримався на долю секунди довше, ніж слід було.

- “Ромео” викликає “Кочівник”! - вкотре повторив він запит. - Нам потрібен евак!

- У вашому секторі надто гаряче! - пролунав у навушнику голос Агати. - Ми не можемо втратити ще більше людей!

“І заради чого?!”

Нападники відтягнули тіло загиблого за понівечену кулями стіну. 

Сповіщення про напад відправила секретарка прем’єр міністра, що забилася в куток і втислася в протиосколковий жилет, обійнявши коліна. Молода, вродлива дівчина, яка майже добу поспіль координувала залишки Сил Планетарної Оборони. Більше нікого з посадовців та директорів вони не знайшли.

Тіло пронизала ударна хвиля від чергового вибуху - схоже на орбіті завис штурмовий крейсер і тепер бив по ним корегованими снарядами. 

- Зубр! - кликнув він оператора з сусідньої кімнати.

- А! - якщо той щось і казав, то його голос потонув у могильному витті імпульсного кулемета.

- ЦУ, двісті сімдесят, стіна за розйобаною зупинкою! - гаркнув Ромео вже по рації - Довгою!

Він припав до прицілу, споглядаючи, як бетон розлітається на пил від шквального вогню - кулемет Зубра просто прогризав її. Супротивники спробували перебігти на інший бік, навіть кинули димову гранату, але вибігли зарано - два влучних постріли лишили їх стікати 

- Міс Юе! - крикнув Ромео.

- Ааа! - та лиш кричала, затуляючи вуха, аби хоч якось врятуватися від оглушливої канонади кулемета за стінкою.

- Юе!

- Я!

- Хоч хтось відповів на ваш призов на допомогу?!

- Тільки ви! - тушь давно потекла від сліз, перетворивши миловидне личко на готичну маску. - Нам… Нам, здається, заблокували зв’язок, навіть екстрений. 

“Що ж, принаймні, кінець буде яскравий”, - фаталістично подумав про себе Ромео.

І, наче в підтвердження його слів, у небі промчала пара дронів, а за ними - дропшипи, десантні катери, певно повні підкріплення.

- Ромео! - кликнув його Зубр. - У мене остання стрічка і її на всіх не хватить!

- Відкат! - передав по радіозв’язку Ромео. - Точка рандеву на вході до технічних рівнів урядового кварталу!

“Навіщо вони роблять хот-дроп, якщо у них є безпечний плацдарм на околицях?” - мимохідь задався питаннями рейнджер, виводячи за собою секретарку.

Одна мить, одна подія.

Високо у небі наче на мить спалахнув яскравий блакитний ліхтарик. Немов у прагненні побачити хоч якийсь знак згори, від вищої, могутнішої сили, Ромео підняв голову.

У вишині, в блакиті близької орбіти, розходилася масивна ударна хвиля детонації.

- Агато, ви в’їбали їм таки штурм-крейсер?

- Це не я… - її голос дрижав.

- У нас гості, - водночас пролунало по лінії зв’язку й від Зубра.

Перекриття даху з гуркотом розлетілося, візор шолома потемнів, а звуки навколо перестали існувати - світлошумова граната. Нездоланна, нелюдська сила вирвала гвинтівку з рук рейнджера так, наче хтось відібрав у малох дитину іграшку. 

В променях вранішнього сонця, перед ним стояв ворожий десантник. Цей впізнаваний запах озону від гальмівних двигунів, що пробивався крізь фільтри шолому, масивна штурмова броня , що робила його схожим на старовинного лицаря, сині з жовтим кантом розпізнавальні знаки на наплічниках та шоломі… І здоровенна рука, що тримала його за горжет бронекостюму.

Стоп, в їх ворогів не було розпізнавальних знаків.

- Стій!

Зубр застиг на місці, як і решта рейнджерів, що підтягнулися з ними позаду. Загарбник був не один - за масивною фігурою вималювалися обриси силових обладунків. 

“Це кінець”, - промайнула думка в голові Ромео.

- Здається, хтось тут кликав на допомогу, - пролунав бездушний електронний голос вокодера і хватка ослабла.

Незнайомець перевів погляд на бідолашну Юе, яку оглушили вибухи, а рейнджер розгледів ледь помітну геральдику - тридцять сім чотирипроменевих білих зірок на кобальтово-синьому полотні з короною в центрі. Самопроголошена аристократія Нового Світу, лицарі Зоряної Корони.

- Опустити зброю, - коротко кинув велетень. - Лорд Оберон д’Астер, Імператор Зоряної Корони. І у ваших інтересах не опиратися, поки ми вас не евакуюємо у відносно безпечне місце…

. . .

Стихла канонада - лиш де-не-де долинали сухі клацання гвинтівок та тріскотня кулеметів. Закріпившись на безпечному периметрі, з дронами над головами та почуттям виконаного обов’язку, імперська піхота та добровольці-рейнджери заходилися розгрібати завали в пошуках вцілілих, а інтенданти - рахувати збитки.

Від початку і до кінця, він був там, здіймаючись у скафандрі, мов титан з-поміж смертних, переносячи тіла та вантажі непідйомні для простого смертного.

- Лорде д’Астер!

Оберон, що саме завершив інструктаж когось з підлеглих застиг на місці й повільно розвернувся.

- Я більшу частину життя провів серед зірок, від рядового оператора до рейнджера, всяке бачив і думав, що знаю все. - Ромео потупив погляд у підлогу, перш ніж знову заглянути у вічі імперцю. - Але це не вкладається в моїй голові…

- Що саме?

- Ви, - Рома вказав на нього. - У вас є свій домен, володіння, багатство… Ви б могли жити життя, віддаватися всім радощам заможного життя, як інші варлорди. Але замість цього ви продовжуєте завоювання, змагаєтесь за уми та серця людей незалежно від їх походження… Навіщо? Навіщо ви це робите, заради чого?

Рейнджеру не треба було бачити обличчя воєначальника, сховане за закритим штурмовим шоломом, щоб зчитати його емоції.. Ця нахилена вниз голова, зсутулена постать, опущені плечі й пальці, що немов намагаються знайти в порожнечі повітря те, чого там зроду не було…

- Скільки себе пам’ятаю, мене вчили бути прагматичним, - зітхнув д’Астер, потупивши погляд камер шолома у підлогу. - Оцінювати все з перспективи практичності, скільки вкладаєш ресурсів і яка тобі з цього буде вигода. 

Він потягнувся до шолома. З легким шипінням, той розгерметизувався, відкриваючи лице аристократа - вродливе та свіже, змолоджене гормональною терапією, пластикою та досконало зібраним генетичним кодом. Та ніщо не приховає тягар прожитих десятиліть та досвід, що зчитувалися в цьому погляді.

- Але якщо всі житимуть за таким принципом, ставлячи в абсолют вигоду та практичність, відкидаючи людські цінності та чесноти… чи можна нас дійсно називати “людьми”? В яку мить світ збожеволів і ми звернули не туди?

Оберон хмикнув та гірко усміхнувся.

- У мене немає тих чеснот, яких ти мені приписуєш, Ромео, - Імператор скоса подивився на рейнджера та його супутників й хижо усміхнувся. - Як думаєш, чому і як такі великі сили так швидко зреагували на поклик про допомогу, м?

- Рома, він… - Агата невпевнено, навіть перелякано торкнулася його руки.

Воїнство Зоряної Корони прибуло сюди не як рятівники.

- Все це наслідок мого абсолютно ірраціонального “хочу”, мого бажання побачити, чи можемо ми зробити цей світ… інакшим, вирватись з цього лімбо шкурництва та егоїзму? Лишень наївна дитяча цікавість, - знизав плечима Оберон.

- Звучить до біса наівно та романтично, - хмикнув рейнджер.

Кутики рота воєначальника смикнулися догори в гіркій, миттєвій усмішці.

- Ніколи взагалі не задумувався, звідки всі ці назви, титули, навіть звідки ми беремо імена нашим дітям? - Оберон розвернувся в повну, допитливо нахиливши голову на бік. - Історія, Романе, історія, вивченням якої так нехтують диктатори Фронтіру, бюрократи Коаліції та корпоративні манагери. У наших батьків-засновників випав унікальний шанс почати історію людства з чистого листа, відкинути гниль та образи Старого Світу й збудувати щось нове, краще… щире! І де ми зараз?

Наскільки швидко лорд д’Астер холерично почав, здавалося б, довгу лекцію, настільки ж швидко він знову став серйозним. Смертельно серйозним.

- Рома… Роман. Нова Лівонія?

Не тільки Ромео схвально захитав головою - тихі “так” та “угу” залунали і за його спинами від виходців з волелюбної молодої держави.

- Я егоїст і просто хочу вписати своє ім’я в історію. Не як один тиран та деспот з багатьох, що жив і вмер на розкоші й багатстві, як той Гобсек, запалений чий мозок, а як один із гідних й благородних… 

Він зупинився, замовк, оцінюючи реакцію лівонця, перш ніж спокійно, майже меланхолійно спитати.

- Так само я можу спитати, чому ти, Романе, взявся нести хреста, який на тебе покладає звання рейнджера?

Тому нічого не лишилося, крім як усміхнутися й схилити голову.

- Туше. Все ж, людина - істота глибоко ірраціональна в своїх примхах, чи не так?

- Ми варті один одного, - Імператор закинув голову. - Два наівних романтики зі зброєю в руках, що вирішили, ніби самотужки можуть змінити цей поганий світ та його людей на краще.

- Завжди любив задачі “двісті”, - скривився Роман. 

- То чом би не доєднатися до мого “загону самогубців”?

Вони знову зустрілися поглядами. Два ветерани, що знали ціну людському життю і хай по-різному, але заглядали у вічі Смерті, коли крутили колесо Фортуни. Його можна було сприймати як розбещеного багатія, що збісився з жиру й зажадав вписати своє ім’я в підручники історії, просвітленого тирана, ексцентричного та екстравагантного авантюриста, що пішов сьогодні ва-банк та зірвав куш, аби продовжити гру далі… 

Але Рома дещо завинив йому.

- Я не хочу давати обіцянок, які не зможу виконати, й давати клятву, яку можу не дотримати, - захитав головою рейнджер.

- Боїшся, що я стану тим, проти чого борюся?

Від усвідомлення того, наскільки точно Оберон вгадував сам хід його думок, рейнджер помітно здригнувся, проковтнув ком у горлі і мовчки кивнув.

- Я теж, - Імператор сів на ящик, жестом запрошуючи присісти поруч. - Історія циклічна, Романе. Складні часи народжують сильних людей і далі по тексту… Намагатися щось змінити, значить повторювати цикл знову і знову, що з рештою приводить нас до розчарування. Вирватися з нього? Просто споглядати, як людство повільно загинається й деградує? Мине час, і моя Імперія, нерукотворний пам’ятник, перетвориться на тюрму народів, потворного двійника Коаліції з аристократією та кріпацтвом. Мене будуть боготворити, як деяку міфічну істоту, а правляча династія взагалі зміниться. Наддержава, яка мала стати маяком надії для людства, взірцем торжества меритократії та рушієм науково-технічного прогресу, перетвориться на на антипод того образу, ідеї, який я в неї закладаю… Я бачу це майбутнє як зараз. Чи зупинить мене це? Ні, я буду й далі наївно вірити, що можу переграти історію та людську психологію. І, насправді, ні тобі, ні мені, ні комусь іншому не знати, чи стану я дійсно в один ряд з Юлієм Цезарем та Наполеоном Бонапартом, чи моїми сусідами будуть Гітлер, Сталін та їм подібні?

Оберон дивився кудись вгору, в порожнечу, наче шукав на небосхилі одну конкретну зірку з-поміж міріада.

- Що я можу сказати? - рейнджер сів поруч і витягнув з утилітарки плитку енергетичного батончика. - Будеш цю приторно-солодку, хімозну хуйню з сушених комах, яких виробник намагається видати за зернові?

З боку аристократа почулося здавлене кряхтіння, коли він повернув голову і з веселою усмішкою зиркнув на смертельно серйозного Рому.

- А з якими смаками є?

- Тільки зі смаком розчарування.

Оберон мовчки відламав трохи менше половини і відкусив, смакуючи.

- Чому попри розуміння того, що ти винятковий чортів маніпулятор, я все ще хочу чути це і йти за тобою, вигукуючи бойовий клич? - рейнджер похмуро дивився кудись вперед.

- Бо в душі ти хочеш того ж, що й більшість, - меланхолійно відповів д’Астер. - Впевненості в завтрашньому дні, відчуття захищеності, достатку та благополуччя. Навіть не свободи.

- А чи є та свобода?

- Настільки ілюзорна, що варто спробувати осягнути сам її концепт, приходиш до усвідомлення її абстрактності та відносності…

Небо розітнуло низьке підвивання плазмених двигунів - дропшип спускався з орбіти, скидаючи швидкість.

- Люди не хочуть свободи, - серйозно, напрочуд жорстко сказав Оберон. - Їм потрібні рамки й обмеження, захист як він чужинців, так і від самих себе. 

Імператор встав, покрутив у руці шолом і, наче вагаючись, вдягнув його. З характерним шипінням той герметизувався, стерши різницю між людиною та машиною перед Романом.

- І я дам їм це.

Вечірнє сонце вигравало химерними сонячними зайчиками на битих шибках хмарочосів, запалюючи фантомним полум’ям руїни мегаполіса, назустріч якому йшов візіонер, здатний на великі і водночас жахливі речі. 

Ромео акуратно зняв з наплічника вузьку плашку шеврона.

“RANGER”.

- Невже ти настільки не віриш у власні ідеали і те, що ми можемо в щось просто вірити, що вигадав таку складну ідеологічну конструкцію, щоб просто раціоналізувати її? - тихо сказав він вслід. 

Повернувши шеврон на місце, Рома закинув карабін на плече і рушив до опущеної рампи дропшипа.