Чисті аркуші

Шасі зачепились за бетонні плити і змусили пасажирів літака збуджено зааплодувати. Ярина прокинулась і розгублено роззирнулась салоном.

Львівський аеропорт зустрів понурою архітектурною пам’яткою. Після сучасних терміналів Стамбулу облуплена будівля навіювала сум.

Смуги подачі багажу не існувало і працівники аеропорту недбало стягували поклажі у спеціальну комору. Левову частку складали надвеликі картаті сумки набиті продуктами турецької швейної промисловості із дизайнерськими ярличками світових брендів. Де-не-де серед рябого одноманіття клітинок проглядались туристичні валізи та наплічники. До них працівники ставились дещо дбайливіше.

Ярину дратувала тіснява у невеликій кімнаті очікування і вона вийшла назовні. Роззирнулась. Підступила до дошки оголошень. Відірвала корінець від оголошення про подобову оренду квартир та повернулась до холу-коридору де висів недоречно сучасний таксофон.

Апарат не приймав готівки. Ярина кілька хвилин, без видимого ефекту, гіпнотизувала незвідане досягнення електротехніки і врешті здалась.

Ситуацію врятував зніяковілий спекулянт. Пузатий чоловічок дочекався доки його пасія зникне за дверима вбиральні і боязко підсунув телефонну карту.

Ярина зверхньо, злегка бридливо оглянула подавача. Зазирнула у його, повні порочної хтивості, очі. Смикнула кутиком губ та прийняла карту.

Доки телефонувала встигла засумувати за свавільним життям у Туреччині. Палкими ловеласами. Помпезними дискотеками. Усміхнулась тій думці — як рано і вдало вона оступилась. Наївним підлітком піддалась на вмовляння та казочки подруг-агітаторок і, щойно отримавши паспорт, погнала за Чорне море торгувати своєю юністю. Позаду залишились злидні Львова. Попереду нове життя, нове ім’я. Чистий аркуш на турецькому ринку розпусти.

Завдяки природному хисту, пластичності розуму і тіла, швидко опанувала навики маніпуляції і в короткий термін змінила рутинне ремесло пересічної проститутки на феєричний квест фешенебельної утриманки.

Минуло лише кілька років і ось, все ще геть молода — Ярині заледве минуло двадцять — доглянута, вельми приваблива, досвідчена і доволі заможна, вона повертається в Україну. Позаду блудливе минуле. Попереду пристойне життя. Чистий респектабельний аркуш.

Ярина не повернула картки, вважаючи її подарунком. Продефілювала повз ненависні жіночі та пристрасні чоловічі погляди, забрала свою елегантну валізу на коліщатках та почала складний та недолугий спуск по вищерблених сходинках.

До входу в аеропорт підкотив іржавий тролейбус. Ярина погордувала громадським транспортом. Знайшла поглядом найбільш пристойне таксі і, не зважаючи на протести інших водіїв щодо збереження почерговості, всілась в обране.

Таксист одразу оцінив зовнішність Ярини. Безпомилково визначив професію і одразу простягнув свою візитку, в надії стати її водієм по замовчуванню. Урочисто оголосив:

— Мадам. В будь-який час дня і ночі! Один маяк і карета подана, — Стьопа помахав зашарпаним, не в міру габаритним, але цілком робочим мобільником. — Куди накажете?

Ярина прихильно прийняла нового васала собі в піддані. Назвала адресу тимчасового житла та поринула у власні думки, дивуючись, як змінилось місто за час її відсутності.

…

Ярина сильно недооцінила Львівський ринок нерухомості. Грошей вистачало або на помешкання в новобудові без ремонту або на пошарпану вмебльовану квартиру на вторинному ринку. Зважаючи на те, що до старої професії Ярина не мала наміру повертатись, а перспективи заробітку ще не сформувались, довелось вибрати уже готове житло.

Свято повернення та новосілля справляла без розмаху, але з претензією на шик. Псевдоподруги з шкільної лави уже достатньо нализались і почали влаштовувати непристойні танці довкола святкового столу. Ярина слушно вирішила, що настав час штурмувати нічний клуб.

Приручений таксист прийняв замовлення. В легковому авто не вистачало місць. Бус відверто не пасував і міг образити високі стандарти замовниці. А ділити замовлення із колегами Стьопа не мав звички. Оренда восьмимісного Крайслера розв’язала проблему.

Ярина оцінила старий, але дуже пристойний транспорт. Вирішила, що одного разу розрахується із Степаном не лише фінансово.

Вогні дискотеки жадібно поглинули непристойно п’яних фей. Ярина широким жестом оплатила вхід усій своїй отарі. Почалось буйне п’янство.

За столиком Ярини панував хмільний хаос. Дзвеніли бокали, бризкало шампанське. Подруги час від часу висипались на танцмайданчик і вдавались до біснуватих па більше схожих на автономне злягання. Так наче на шлюбний період припав Великий Піст і нестерпне бажання гріха воює із накладеним закляттям целібату.

Ярина поблажливо дивилась на ці забіги. Приятельки наполегливо намагались довести, що сексуальними можуть бути не лише професійні проститутки і ще дужче переконували Ярину у зворотному.

Сусідній столик зайняла тонка, мов голка брюнетка. Заклала за вухо пасмо волосся, підкреслюючи дороговизну своєї модної стрижки під «каре». Замовила пляшку шампанського і роззирнулась. З галасливого курника одразу виділила Ярину. Відчула споріднену душу і несвідомо зацікавилась розвитком подій.

Крізь гупання динаміків долинули уривки фраз: «Ярочко… Сонечко… Кицюню… Ти божественна… Неперевершена… Ти наша фея… Принцеса…»

Нещирий вереск різав вухо. Врешті Ярині набридли фальшиві хвалебні оди і вона рушила у вбиральню.

Лексикон за столиком різко змінився: «Шмата… шмара… шльондра… курва…  лярва… хвойда… прошмандовка…»

Брюнетка вдосталь наслухалась епітетів, загасила недопалок, підвелась та попрямувала у туалет. Ярина якраз поправляла макіяж. Впізнала сусідку по столику та іронічно спитала:

— Там мої телиці не скучають?

Брюнетка криво усміхнулась і відповіла:

— Скучають! Мова лише про тебе.

Ярина, не припиняючи фарбувати губи, повела далі:

— З гавном вимішують?! Заздрять сучки!

Усміхнулись навзаєм. Брюнетка поглянула Ярині в очі і підтвердила:

— Однозначно заздрять! — зробила коротку паузу і несподівано запитала: — Давно з Туреччини?

Ярина не відвела погляд, а навпаки почала пильно вивчати незнайомку. Доглянута, вишукано одягнута. В карих магнетичних очах той самий блядський вогник.

Брюнетка дала можливість порозглядати себе і пояснила:

— Я не так давно сама повернулась із такого ж вояжу… А на тебе глянула і зразу здогадалась…

Після кількох секунд вагання Ярина простягнула долоню. Представилась:

— Яра. Ярина.

— Тома. Тамара. Вертаєшся до своїх?

— Та пішли вони нахер. Ходім покурим на терасу.

…

Поміж столиків вуличного кафе гасали обірвані осінню листки. Кілька відвідувачів мерзлякувато скулювались, але хоробро віддавали останню данину не таким вже і теплим вечорам бабиного літа.

Перехожі кидали заздрісні погляди, проте самі не наважувались мерзнути на вулиці із гарячою чашкою кави, як би сильно не вабила романтика чарівного вечора.

Лише на двох клієнток температура довкілля ніяк не діяла. Легкі, елегантні одежі підкреслювали неабияку сексуальність юних німф, але явно не пасували холодному сезону.

Тамара і Ярина звісно розуміли, що концентрують на собі загальну увагу і, як належить істинним королевам крові, приймали це за даність.

— Сумуєш за Туреччиною? — запитала Тома і глибоко затягнулась тонкою цигаркою.

Ярина вирячилась на співрозмовницю та відповіла примовкою:

— Кожен турок є придурок.

Розсміялись. Тамара удокладнила своє запитання:

— За ресторанами, дорогими готелями, елітними клубами, шикарними авто?

Отримала у відповідь лише сумне зітхання і вирішила змінити тему:

— Чим плануєш займатись?

Ярина задумалась. Усе що вона вміє — це епічно танцювати стриптиз і феєрично злягатись. Можливо такі здібності допоможуть влаштуватись заступником директора, але в резюме їх не впишеш.

Пошукала поглядом підказки. Натрапила на вивіску салону краси і, смикнувши плечима, кивнула в його сторону. Тамара гмикнула і Ярина уже більш резонно додала:

— Може папіка знайду. На панель тут точно не піду. — сьорбнула уже захололу каву, припалила цигарку і, усе ще випускаючи дим, запитала: — А ти чим займаєшся?

— У мене бізнес, — якось надто хутко відповіла Тамара і дещо пригальмувала свій ентузіазм. Погасила недопалок та лише тоді продовжила: — тягаю в Словаччину кругляк.

— Кого?

— Свіжоспиляний ліс. Скуповую у лісгоспів. Перепилюю на бруси та експортую закордон.

Ярину поморщило від такого роду діяльності. Промовила:

— Якась брудна справа. Лісгоспи. Дрова. Жестяк.

— Брудна, але прибуткова, — Тамара змовницьки підморгнула. — Раніше в лісгоспів була крута тема. Але держава її просікла і прикрила. Вони по паперах писали, що експортують сосновий кругляк третього сорту, а по факту відвантажували елітний дуб. Різницю їм словаки готівкою покривали.

— А тепер?

— Тепер експорт кругляка закрили, а лісгоспам заборонили переробляти деревину. Тільки вирощування та вирубка лісу. Тож лісгоспи нічого за межі України продати не можуть. Бо кругляк заборонено, а готової продукції немає.

— І що?

— І то, що обладнання в них залишилось і вони по факту можуть з колоди зробити брус.

— Як?

— Горбиль з двох боків зняти.

— Горбиль?

— Ай, — відмахнулась Тамара, — це деталі. Головне, що це влаштовує нашу митницю. Бо згідно держстандарту колода з двома повздовжніми паралельними зрізами класифікується, як брус.

Ярина не зрозуміла технічної характеристики за держстандартом, але уточняти не стала. Перепитала:

— А ти тут до чого?

— Я фірма-прокладка. По паперах: я купую у лісгоспів кругляк, розпилюю на брус і потім замитнюю та експортую. А по факту усю брудну роботу роблять в лісгоспі — аж до завантаження на залізничні платформи. Моя робота: оформити документи, отримати на рахунок гроші і віддати в лісгоспи відкати.

— Круто! — погодилась Ярина. — А ти на ті процеси, хоч для цікавості, їздила дивитись? Ну ту розпиловку… горбильовку…

Тамара скинула брови та скосилась на співрозмовницю:

— Звісно їздила. Хочеш зі мною на днях звозитись? Потрібно поновити договір. — ненатурально байдуже позіхнула і додала: — Зазвичай лісоруби самі приїздять, але можна зробити їм ласку і заодно провести тобі екскурсію.

З першої поїздки Ярина влилась в бізнесовий світ подруги. Тамара повсюдно, для того аби уникнути непотрібних довгих пояснень, представляла Ярину, як свою партнерку. Від чого Ярину ще дужче розпирало від марнославства.

Пихаті директори держлісгоспів грайливими котиками кружляли на задніх лапках. Розсипались у кострубатих компліментах і хтиво зазирали в очі. Зверхні королеви відверто посміхались над блазнюванням чиновників.

Остаточно запаморочила голову поїздка в Братиславу. Словацьки партнери виявили верх тактовності. Влаштували елегантний прийом, після котрого чекала посутня і конкретна розмова. Завершив ділову зустріч скромний, проте вишуканий фуршет. На рауті бізнесмени проявили себе напрочуд галантними кавалерами.

Уже дорогою до Львова, в потязі Відень-Київ, Тамара розвалилась на поличці та важко зітхнула.

— Що так? — подивувалась Ярина.

— До кінця року залишається більше двох місяців, а у мене на «приватному підприємці» оборот підійшов до ліміту. Ще одна відправка і баста.

— В тебе обмеження по обороту коштів?

— Ну так, — Тамара визирнула з-за краю полиці, — бо я на спрощеній системі. А заступлю за межу і вклеять штраф. Призупинять діяльність і з початку нового року переведуть на загальну систему оподаткування.

— І що?

— І все! Гаплик.

— Чого?

— Засвічусь на штрафі. Полізуть з перевірками… Ну і з усіма відповідними наслідками…

— Так перечекай до нового року.

Тамара знову визирнула. Запитала:

— Жартуєш? Мою нішу одразу якась падла займе. Ніхто мене не чекатиме два місяці. — поглянула на пустий столик і додала: — Чаю хочеш?

— Не хочеш.

— І я не хочеш.

— Так оформи на когось підприємця, — бовкнула Ярина і подумала, що може б і випила чаю.

Тамара визирнула втретє:

— На кого? На тебе?

Перезирнулись. Спонтанна ідея видалась вельми доречною. Тамара злізла з полички. Сіла поряд подруги. Обняла її з плече і промовила:

— Може таки чаю.

— Певно таки чаю.

Погодження партнерських умов багато часу не зайняло. Ярина і так була уже в курсі усіх тонкощів. Прибуток вирішили ділити порівно, адже потужності схеми виростали майже вдвічі і об’єднання сил не могло суттєво понизити дохід Тамари.

Запрягли одразу та з ентузіазмом. Зважаючи на те, що Ярина щойно зареєструвала «приватного підприємця» партнерки могли працювати не озираючись із піднятими вітрилами. В будь-якому разі па початку нового року усі ліміти анулюються.

Лісгоспи на таке прискорення не здивувались. Державні господарства звикли підганяти плани в кінці року. Словаків темп дещо заскочив, але іноземці дали слово провести повний розрахунок іще до католицького Різдва, бо потім в Європі будуть неробочі дні аж до самого Нового Року. Обіцянки дотримали.

Ярина з Тамарою своєчасно розрахувались з постачальниками, чесно роздали відкати і пірнули у затяжне новорічне піке.

Алкогольне занурення партнерок радикально змінило життя Стьопи. Дівчата носились по дискотеках і нічних клубах не просихаючи. Стьопа буквально прикипів до своїх хазяйок. Відлучався лише по нужді, в душ і на заправку. Спав коли вони спали, їв коли вони їли. Весь решта час пильнував неподалік, боячись випустити із рук свою золоту жилу.

Ярина розповіла Тамарі про свій намір виплатити Степану нефінансову премію і Тамара радісно підтримала ідею. Задум невідкладно реалізували. Бізнеследі скинули пиху, пригадали своє гаряче минуле і одразу удвох ошпарили Степана щастям. На ранок, щоб не бентежити хазяйок Степан тактовно перемістився у авто. Але важке похмілля випарувало пам’ять і Ярина вдруге зізналась про своє прагнення надати нематеріальну допомогу нештатному водію. Тамара не зрадила себе і знову підтримала ініціативу. Степан був викликаний на другий раунд.

Четвертого січня таксист несподівано зник із радарів. Натомість у квартирі Ярини матеріалізувались незнайомі та доволі неприємні особи чоловічої статі. Вони не виявляли особливих ознак життя. Чемно сиділи по різних кутках очікуючи доки бізнеследі прийдуть до тями.

Першою зорієнтувалась Тамара і, вирішивши, що вчора вони дещо попустили свою моральну планку спробувала вигнати небажаних гостей геть.

— Порозважались хлопчики. Усе. Акція закінчилась. Валіть додому.

— Тамаро Едуардівно. Кислевич Тамаро Едуардівно…

Таке звернення збило пиху і кімната наповнилась тяжким духом підвальної камери.

— Ярино Михайлівно…

— Я знаю як мене звати, — відгукнулась Ярина.

Але промовець закінчив звернення:

— Проца Ярино Михайлівно.

Зробив деяку паузу і показав посвідчення представника силової структури. Представив решту:

— Це мої колеги. — вийняв із чоловічої сумки товсту теку і поплескав по ній долонею, — А це матеріали щодо порушення мораторію на експорт сировини, а саме непереробленої деревини.

— В нас все легально…

Тамара не закінчила. Тека впала їй прямо на коліна. Лише зараз Тамара помітила, що вона у вечірньому платті. Поглянула на Ярину. Подруга була в піжамі і виглядала значно свіжіше. Простягнула їй теку.

Поверхневе ознайомлення дозволяло пізнати усю глибину прірви на краю котрої опинились дівчата. Ціла галерея фото, стоси показань, щиросердних зізнань і свідчень.

— Державні структури так побудовані, — співчутливо пояснив очільник правоохоронного рекету, — як тільки береш директора за зябри, так він одразу видає цілий список співучасників — усіх на кого можна перекласти вину.

Ярина повернула теку Тамарі. Оратор продовжив:

— Але я буду з вами щирий. Я не прихильник ламати долі молодим людям. Особливо чарівним дівчатам. Я із задоволенням зіпсую життя липкоруким начальникам лісгоспів. — зробив значущу паузу і додав: — Проте, усе залежить від вашого рішення.

Дівчата мовчали і чоловік вирішив наштовхнути співрозмовниць на шлях істини. Пройшовся кімнатою, уважно оглянув інтер’єр та поцікавився, так наче не знав відповіді:

— Це ваша квартира?

Ярина слідом оглянула облаштування кімнати, подумки попрощалась із помешканням та видихнула:

— Уже, я так розумію, ваша.

— От і домовились, — промовив очільник.

Чоловіки стримано усміхнулись. Тамара простягнула теку, але отримала жест відмови.

— Залиште собі. Нам це уже не потрібно. Ми віримо вам на слово і залишаємо матеріали вам.

Дівчата криво посміхнулись. Чоловік відповів докірливою гримасою. Повів далі:

— Зараз ми з вами закриємо декілька юридичних питань, зробимо кілька банківських переказів, а далі ви вільні як перелітні пташки.

Тамара глитнула і облизала пересохлі губи. Зирнула на Ярину, потім на шантажиста і спитала:

— Все відберете? До останнього?

— Ну чого ж все. Якісь кошти залишимо. Щоб мали з чого почати нове життя. Так би мовити — старт з чистого листа. — чоловік витримав довгу паузу і додав: — Моя порада. Залиште на якийсь час Україну. Протягом п’яти-шести днів і повертайтесь за півроку. Усі ваші друзі по лісопильні на цей час уже сидітимуть.

Бізнеследі покірно кивнули.

…

Повз ілюмінатори мчали пухнасті хмаринки. Літак прямував у Туреччину. Ярина перевела погляд на Тамару. Приятелька спала. Ярина подумки позаздрила. Знову поглянула у безмежжя неба. Перебрала в пам’яті події останніх днів. Вперше так раділа корумпованості силових та правоохоронних структур.

В обмін на свободу відібрали усе. Майно, заощадження, коштовності… Але краще жебракувати на свободі, ніж жебракувати у тюрмі. В будь-якому випадку кримінальна стаття передбачала конфіскацію майна.

Ярина зітхнула. Знову доводиться летіти в Туреччину — починати усе з чистого листа. Подумалось, що краса ресурс дуже швидкоплинний, але їм лише по двадцять і час ще є. Благо незважаючи на юний вік — професійного досвіду вдосталь. Доведеться втратити ще декілька років, щоб накопичити статок і стартанути з чергового чистого аркушу.